Що робити, якщо Ваша дитина агресивна?!

Вияви агресії у дитини завжди турбує її батьків. Однак агресія притаманна всім, тож варто зрозуміти, що таке агресія і що з нею робити? Згідно енциклопедичного визначення агресія (лат. aggressio – напад) – це складне явище, обумовлене великою кількістю причин, важко прогнозоване та часто не піддається контролю («Психологічна енциклопедія / Під ред. Корсини та Ауербаха»). Тут же подається інше означення: це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. Існує багато досліджень різних авторів, що вивчали явище агресії та агресивної поведінки, різні її класифікації та теорії. Це все досить інформативно, однак батьків переважно цікавить інше: «Чому дитина так себе поводить і що з цим робити?» Отже, розглянемо поступово «чому».

Існують різні форми агресивної поведінки та причини її виникнення. Агресія може бути засобом для привертання уваги батьків (вихователів, однолітків), способом вивільнення напруги або механізмом захисту дитини. Існує також ймовірність, що дитина просто не знає, як можна себе поводити по-іншому – неагресивно. Важливо також пам'ятати, що різке придушення спалахів агресії у дитини викликає лише більше напруження у неї і, відповідно, ще більше агресії – «насилля породжує насилля». Тут важливо зберігати спокій, намагатись допомогти дитині зрозуміти ситуацію та висловити почуття. Батьки завжди несуть відповідальність за дітей – за їхні успіхи та неуспіхи, спалахи агресії чи ніжності. Тож розглянемо типові ситуації, що можуть «підтримувати» агресивну поведінку дитини.

Несприятлива атмосфера в родині. Реальність така, що конфлікти відбуваються у кожній родині: десь частіше, десь рідше, гучніше чи спокійніше, але трапляються, на жаль. Якщо дитина стає свідком суперечок та сварок, вона переживає неспокій та вважає, що що-небудь загрожує її спокійному існуванню, і, відповідно, виникає у цій ситуації захисна реакція – агресія, що може виражатись в плачі, криках або «побитті» винуватців сварки. Це ми розглянули миттєву реакцію на подію. Коли ж іде мова про багаторазове спостереження конфлікту, дитина почуває себе незахищеною, вразливою і «захищається» за допомогою агресії все частіше, навіть тоді, коли, на нашу батьківську думку, це непотрібно. Окрім того, дитина переймає модель поведінки батьків (адже ми завжди є прикладом для наслідування дітям) і застосовує її в своєму мікросоціумі (групі в садочку, на майданчику, у взаєминах з батьками, братами, сестрами тощо).

Що робити? Все ж таки намагайтесь спокійніше вирішувати свої конфлікти, хоча би без криків. Якщо дитина не бачить конфлікту, це не означає, що на малечу така ситуації не впливає – дитина відчуває атмосферу в домі. Якщо дитина стала свідком конфлікту, поясніть їй ситуацію – те, що батьки посперечались. При цьому нікого не звинувачуйте. Намагайтесь вибачитись одне перед одним так, щоби це бачила дитина. Спосіб, яким Ви вирішуєте проблеми, дитина переймає і використовує у своєму житті: крики, бійки, звинувачення або ж, навпаки, примирення, вибачення тощо.

Неочікувані для дитини зміни. Переїзд, народження молодшого в сім’ї, похід в садочок та інше є тим, що також призводить до змін в поведінці і, на жаль, часто до виявів агресії. Причини агресії просто зрозуміти: дитина опиняється в невідомій для неї ситуації, не розуміє, чому не може бути, як раніше. Знову ж таки вона почуває себе невпевненою і незахищеною, і всі маленькі неприємності пов’язує безпосередньо з цією зміною («не можу побачити бабусю, друга, не можу знайти іграшку улюблену, побавитись з мамою, бо вона зайнята тощо»). Тому з’являється реакція гніву та роздратовання.

Що робити? Покажіть малечі переваги переїзду (кращий майданчик, власна кімната у малюка тощо), допоможіть підтримати зв’язок з друзями чи родичами (разом напишіть листа, подзвоніть, поїдьте в гості), допоможіть, чим швидше знайти нових друзів, залучайте до розпаковування речей, питайте думку дитини та поради що і куди поставити, обговорюйте плани тощо. Тобто спробуйте зробити так, щоб дитина не відчувала себе невільним учасником події або жертвою ситуації та батьківської примхи. Подбайте, щоб дитина усвідомила свою важливість та беззаперечну участь у прийнятті рішення.

Необхідність виконувати щось неприємне. Поясню на власному прикладі. У мене склалась така ситуація, що старшому синові довелось робити промивання носа протягом двох тижнів. Як можна зрозуміти, процедура досить неприємна. Хоча дитина знала, чому і для чого це необхідно робити, та все одно це неприємно. В таких ситуаціях може бути миттєва («не хочу, не буду, крики, плач» тощо) або відтермінована реакція (наприклад, у даний момент дитина поводиться спокійно, але згодом спостерігаєте капризування, вередування, крики тощо). У таких випадках дитина переживає несправедливість, образу і часто злість.

Що робити? У першу чергу пояснити важливість даної дії або процедури. Якщо ж Ви самі не впевненні у її необхідності, може і не варто розпочинати цієї розмови, до того ж дитина відчуває Вашу невпевненість. Виявіть максимум уваги та турботи, щоб у дитини не виникало відчуття, неначе її карають. Обов’язково похваліть дитину за те, що зробила таку неприємну для неї дію; частіше обнімайте та пригортайте дитину не лише після дії, але й пізніше. Якщо дитина плаче, що не хоче цього робити – не сваріть а заспокоюйте. Можете заохотити дитину за допомогою зовнішнього підкріплення («куплю шоколадку, іграшку» тощо). Але, насправді, таке підкріплення не є настільки ефективним, як вважають батьки, і не надто позитивно впливає на мотивацію. Пояснення та турбота можуть принести більше користі.

Вікові кризи. Під віковими кризами розуміють перехід дитини від однієї вікової категорії до іншої і сукупність змін, які виникають. Розрізняють кризу немовлячого віку – це народження дитини, перехід від внутрішньоутробного світу до світу людей та речей; кризу першого року – це період відокремлення від матері, відносної самостійності за допомогою ходьби; кризу третього року життя – це етап активного розвитку мовлення, вияву самостійності «Я сам», «Я хочу», деспотизму та протесту (зробити навпаки, ніж сказали батьки); криза сьомого року життя – це період активного фізичного розвитку, підвищеної тривожності, а також зміни соціального статусу дитини на школяра; криза підліткового віку – пов’язана з активним розвитком тіла, нестриманістю та агресивністю у хлопчиків і частою зміною настрою та невпевненістю у дівчат.

Що робити? Тут необхідно дізнатись детальніше про особливості конкретного вікового періоду, надати дитині підтримку. Не намагайтесь «зламати» дитину, а прагніть м’яко відкоригувати поведінку.

«Небатьківський» приклад. Прикладом поведінки для дітей є також побачене або почуте в телевізорі, прочитане в книзі тощо. Уважно слідкуйте за тим, що дивиться та читає Ваша дитина. Їхня «чутлива» психіка ще не має, так званого, «фільтру» і сприймає все за чисту монету. У мультику, наприклад, показали, що можна з даху стрибнути з парасолькою. Отже, це можливо зробити і дитині. Особисто для мене було відкриттям переглянути, з позиції мами, мультик «Чорний плащ», який я дивилась і дуже любила в дитинстві. Зараз я усвідомила, скільки агресії несе мультик, в якому одне одного постійно підривають, рубають, варять, стріляють. Дитина бачить: все що сталось, це лише забруднився одяг чи обличчя головного героя, однак не розуміє жаху цієї дії. По-друге, побачене в телевізорі сприймається як приклад, який можна наслідувати. І по-третє, від перегляду мультфільмів нервова система дитини надмірно збуджується, і ця енергія потребує вивільнення (очевидно через агресивне поводження).

Книжки зі сценами насилля (наприклад, сцена «Ку-ку-ріку! Йду до хати, щоб лисицю зарубати, несу косу на плечі. Іди лисице геть!») також мають агресивне навантаження і впливають на дитину, хоча і в значно меншій мірі, ніж побачене.

Що робити? Телебачення частіше призводить до фізичної агресії (бити, кусати, ламати), а книжки – до вербальної (можуть сказати «Я тебе зарубаю» так, як було написано це у казці тощо). У цьому випадку дії батьків досить прості: уважно стежити за тим, що дивиться дитина, обмежувати перебування дитини за екраном телевізора, комп’ютера, відеоігри тощо, прискіпливо добирати літературу (якщо в книжці написано «дурний вовк», дитина може вжити такі слова і у своїй мові). Отож, бажано не показувати агресивних мультфільмів та інколи замінювати слова в казках («йду до хати щоб лисичку проганяти»).

Агресія в більшій чи меншій мірі притаманна всім людям: як дорослим, так і малим. Різниця у тому, як ми її виявляємо: це може бути відверто агресивна (руйнівна) поведінка, соціально прийнятна поведінка (потупування ногами, ричання), поведінка-придушення (тримання все в собі) і «перетворююча» поведінка (виражена через творчість чи фізичну активність). Діти переймають наш спосіб вираження агресії. Якщо ви кричите – дитина також буде; все перевертаєте, б’єте посуд – дитина буде все ламати, бити; стримуєте себе – ось це дитині важко повторити, адже вона ще погано керує своїми емоціями. І наше завдання тут полягає у тому, щоби допомогти дитині їх зрозуміти та адекватно виявити. Поговоріть з малюком, що він зараз переживає і потім допоможіть вивільнити йому зайву руйнівну енергію. Пропоную вам декілька вправ:

Сніг. Звичайна вправа і проста для виконання. Візьміть листочки паперу і попросіть дитину порвати його. Потім кидайте цей папір над головою, утворюючи, такий собі, сніг. Виконуйте до ти, поки злість дитини не зміниться посмішкою.

Зоопарк. Запропонуйте пограти в зоопарк: згадайте великого небезпечного звіра, наприклад, тигра, який живе у зоопарку. Поричіть разом як тигр: нехай дитина таким чином викричиться. Потім покажіть дитині, як ричить маленьке тигренятко, пізніше – родич тигра – котик. Нехай кошенятко понявкає, а Ви його пригорніть, почухайте за вушком, погладьте по голові тощо.

Дощ. Спочатку легенько плескайте в долоні, потім сильніше, додайте тупотіння ногами, ще сильніше тупотіть, потім – повільніше. Заберіть тупіт, тільки плескайте, повільніше плескайте, легенько стукайте пальчиками по столі (підлозі). Аж ось і дощик закінчився, запропонуйте намалювати веселку. Дайте достатньо часу на виконання кожної дії. З наростанням сили «дощу» дитина все більше вивільняє свій гнів, агресію, із затуханням – знімається напруження дитини. Насамкінець відтворіть щось приємне та гарне – намалюйте веселку, сонечко тощо.

Хочу звернути увагу на ще один момент: якщо Ви бачите, що поведінка дитина спрямована на свідоме завдання шкоди або спричинення болю, тут вже іде мова про жорстокість і все-таки варто звернутись до спеціаліста. Та все ж вірю, що в наших силах допомогти їм впоратись з будь-якою ситуацією. Любі батьки, наша коректна поведінка сприяє розвитку хорошої поведінки власної дитини, тож подбаємо про них.

Успіху Вам та наснаги у «вихованні нашого з Вами майбутнього».