Думаю, у кожного з нас траплялась в
житті ситуація, коли на прогулянці з дитиною ви зустріли людину з особливими
потребами (або як прийнято у нас називати – «інваліда») і мусили відповідати на
нескінченний потік питань вашої дитини: «Чому він на візочку?», «Чому не може
ходити?». А чи знаєте ви про інклюзивне навчання? Що це таке і що воно нам
несе?
Довгий час люди з обмеженими
можливостями були відрізані від суспільства і тим більше від загальної системи
освіти, тобто перебували в ізоляції. Це є незаперечним фактором впливу на
сприйняття таких осіб, а точніше неприйняття
людей з особливими потребами в суспільстві. Пам'ятаю, коли я в дитинстві бачила
дитину або дорослого з обмеженими можливостями, батькам важко було відповідати
на мої численні запитання, як от: «А що з хлопчиком?» і т.п. А деяким моїм
друзям взагалі говорили батьки не дивитись на таких дітей або ж відвернутись
від них. Так і зростало наше суспільство, закриваючи очі і відвертаючись.
Змусити людей толерантно ставитись до тих, хто відрізняється, неймовірно важко,
однак можливо їх навчити: і чим раніше почати, тим краще. Переймаючи
закордонний досвід, в Україні поступово вводять інклюзивне навчання. Тож нам
варто розібратись що це таке, і як вплине на наших дітей.
Інклюзивна освіта – найбільш сучасна
система освіти дітей з обмеженими здібностями здоров'я, заснована на спільному
навчанні здорових дітей та дітей-інвалідів. Інклюзивне навчання, або інклюзія –
не означає утискання прав здорових учнів на користь дітей з особливими
потребами. Інклюзія застосовується з метою соціалізації
дітей з особливими потребами та реалізації їх права на навчання. Це крок
вперед у розвитку нашої системи освіти та нашого суспільства. Залучення таких
дітей до загальних груп навчання розвиває толерантність, емпатію та співчуття. Здорові
дітки навчаються взаємодіяти з тими, хто від них відрізняється. Вони навчаються
почувати себе комфортно під час спілкування з такими дітками, не ховати очі, а
активно спілкуватись з ними.
Ми розвиваємось, набуваючи досвід, і
це також стосується спілкування і міжособових взаємин. Змішані школи вчать
хлопчиків спілкуватись з дівчатками, інклюзовані класи вчать рівності осіб з
різними фізичними та розумовими здібностями. Найефективнішою така система може
бути, починаючи з дитячих садочків та інших груп дошкільного навчання, адже ми
виховуємо і навчаємо дітей від народження.
Як відомо, будь-яке нововведення
викликає безліч запитань і деякі страхи. Так, наприклад, батьки дітей, які
навчаються в інклюзованих групах, хвилюються що дитина з особливими потребами
забиратиме всю увагу педагога на себе за рахунок решти групи; що успішність
навчання знизиться, і що дитина з особливими потребами виявлятиме агресію до
решти групи. З огляду на досвід експерементальних класів, успішність навчання
не знижується, педагоги отримують додаткову підготовку щодо того, як працювати
і як залучати до навчання дітей з особливими потребами. А щодо агресії, це
непідтверджений міф. Шановні батьки, будьмо відверті, інколи діти виявляють
агресію, не зважаючи на відсутність особливих потреб, і це вже залежить від
виховання.
Знову ж таки, не варто перекладати
всю відповідальність на вихователів та педагогів. Батьки також виконують
виховну функцію і повинні інформувати дітей про існування різних людей з
різними потребами. Необхідно розповідати, як поводитись з такими дітками, і не
уникати запитань дитини про особливості інших учнів.
Отже, на мою думку, дітки з
особливими потребами не лише вчать нас толерантності, але й своїм прикладом
показують як треба боротись – боротись за своє право на освіту та своє місце в
суспільстві. Інклюзія – це не те, чого варто боятись, це те, що нас розвиває.
Те, що веде нас в цивілізоване суспільство, в якому пріоритетним є цінність
життя, толерантність і гуманізм. Це є те, де, в першу чергу, бачать особистість
і вже потім її особливості. Суспільство, в якому будь-яка дитина може досягти
успіху.
Немає коментарів:
Дописати коментар